Зачаровані Купальські вогні

                                                      «...Хай не стомляться пісні.

                                                       На Івана на Купайла

                                                       Не бувати суму, ні»

           У народній українській традиції свято Івана Купайла – це свято літнього сонцестояння, торжества сонячного світла і тепла, свято молодості, краси і очищення.

          - Ой на Івана та на Купала... – лине пісня у виконанні вокального ансамблю «Горлиця» Пустовійтівського сільського клубу, який поспішає до ставу на свято, де    зібралися жителі сіл Пустовійти та Зозулинці, щоб весело провести час, поспілкуватися та розважитися.

                                                            

           Господар та Господиня запрошують всіх на свято:

                                 «Просим, друзі не минати

                                   На Купала завертати.

                                   Гостем будете громаді,

                                   А ми всі вам дуже раді».

                                                               

         Присутніх вітали Весна, Літо, Сонечко, Урожай та дарували свої подарунки. Громаду вітали Купайло та Купайлонька. Дівчата водили веселі хороводи навколо «мариноньки». Купайло  нагадав, що пора запалити купальське вогнище. Вогневик запалив вогонь, на якому спалили опудало, як символ всього старого, віджитого.

                                                          

         В цей час із-за бугра з’явилася кибітка з циганами, бабою Ягою та чортом. Циганки-ворожки розійшлися у натовпі людей гадати.

                                                        

          Купальські пісні, шум, гамір розбудили Водяника, який  разом з русалками виплив з очерету, покропив усіх водою, щоб були здорові та багаті, а дівчата пустили на воду віночки.

                                                                

          Ще довго тривали розваги, гамір , сміх та танці.